1885 – 1953
Народився у Москві, але майже все дитинство провів у Харкові. У 1896 вступив до Харківського реального училища, де отримав перші професійні навички малюнку та живопису у викладача училища, відомого харківського маляра і педагога Дмитра Безперчого.
У вересні 1902 вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, але вже в квітні 1903 був відрахований «за неуспішність і несхвальну поведінку». Батько, від якого він втік у 13 років і в дім якого повернувся, навіть подавав клопотання про відновлення його в училищі, але воно було відхилене.
У 1904 році Володимир вступив до Одеського училища торгового мореплавання і на навчальному вітрильному судні пішов у плавання.
Утім, бажання отримати освіту художника не полишало Володимира і у вересні 1905 року він став студентом Пензенського художнього училища, де здобув освіту.
У 1924 році разом з ентузіастами заснував Київський ТЮГ. Здійснив постановку вистави «По зорі» за однойменною п’єсою українського письменника В. 3. Гжицького. Ескізи не зберіглись.
Один з організаторів Київського ТЮГу актор і режисер О. І. Соломарський згадував: “Амвросій Бучма брав участь у постановці вистави “По зорі” (…) Якось він прийшов на репетицію з художником В. Є. Татліним. А. М. Бучма дуже яскраво, цікаво, образно розповідав нам про неповторні Карпатські гори, знайомі й близькі йому з дитинства (…) В. Татлін, який разом з акторами уважно слухав А. М., раптом вимовив уголос: “Залізо, залізо” — і швидко вийшов з репетиційної кімнати. (…) Невдовзі В. Є. приніс у театр макет оформлення “По зорі”. Карпатські гори були зроблені в нього з чорного листового заліза. “Тільки така фактура за відповідного освітлення може дати яскраву картину прекрасних Карпатських гір”. Бучма макет прийняв: “Карпатські гори із заліза — даваймо спробуємо, в цьому щось є, це добре!” (…) З В.Татліним працював художник Сагайдачний, котрого я мало запам’ятав. Разом з освітлювачем театру художники довго поралися коло освітлення. Гори, нарешті, “заграли”. Щоправда, актори ковзались цими горами, зриваючись у безодні, на сцені стояв залізний стугін і гуркіт. Але художник, автор оформлення, був у захваті: “Це саме те, чого я домагався, це — дихання, справжнє життя Карпат”. Костюми були яскравими, барвистими, гуцульськими. Сцена в театрі була скромною, із зали для глядачів було видно різні за величиною верстати, оббиті залізом, вони були розташовані на двох планах, висота — 1,5—2 метри. (…) Глядачі приймали виставу добре, вона йшла довго. (…) Очевидно, ця своєрідна фактура стала популярною серед художників, бо інший художник, Валентин Шкляєв, після вистави “По зорі” застосував фактуру (біла жерсть) для зображення ріки у виставі. “Хо” за п’єсою Я. Мамонтова в нашому театрі. Тут – явний фактурний перегук”.
Татлін також працював з режисером «Березолю» Лесем Курбасом над виставою «Зангезі» як режисер, художник-конструктор і виконавець головної ролі.
А ще “Татлін чудово грав на своєму музичному інструменті і при цьому ще собі підспівував”. На бандурі.
У 1925-у році мистецтвознавець і ректор Київського художнього інституту І.Врона запросив Володимира Татліна на посаду професора і завідувача теа-кіно-фотовідділом, який той очолював близько двох років. Одночасно в цьому ж інституті працював і Казимир Малевич.
Вже у 1927-1930 Татлін став професором ВХУТЕМАСу в Москві і в Україну більше не повернувся, у 1931 році став заслуженим діячем мистецтв РСФСР.
Цікава література:
1. Н. Пунін. Пам’ятник III Інтернаціоналу. Проект художника В. Татліна. Петербург, 1920.
2. Н. Пунин. Татлін (Проти кубізму). Петербург, 1921.
3. Zsadova L. A. Tatlin. Budapest, Corvina, 1983.
4. Володимир Татлін. Ретроспектива: Каталог виставки. Кьольн, DuMont, 1993.
5. Н. Пунін о Татліне. 2001.
6. Київські епізоди театральної біографії Татліна.
7. Татлін грає на бандурі. Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва.