1872–1952
Освіту здобув у Харківському технічному залізничному училищі. З 19 років був помічником міського архітектора Харкова Альфреда Шпігеля.
У 1903 році в Полтаві проводили конкурс на спорудження будівлі губернського земства. Василь Кричевський запропонував проект, заснований на традиціях народної архітектури. Будівля Полтавського земства оздоблена гербами з національними українськими мотивами і написами українською мовою. Так Василь Кричевський започаткував український стиль в архітектурі.
Переїхавши до Києва, він стає першим, хто починає в українському театрі створювати власне сценографію, відкидаючи декоративні драпірування та однакові вигородки з тиночками під різні вистави.
З 1907 року, працюючи головним художником театру Миколи Садовського, протягом двох років, він оформив ряд вистав з українського і світового класичного репертуару. Серед них: “Богдан Хмельницький” М. Старицького, “Тарас Бульба” М. Лисенка, “Уріель Акоста” К. Гуцкова та інші.
Він вперше вводить на українську сцену архітектурну конструкцію, як елемент оформлення вистави/
Після Лютневої революції, Кричевський бере участь в організації Академії мистецтв, ректором якої він і стає.
В цей же час отримує мистецьке замовлення від друга Михайла Грушевського, тепер президента Української народної республіки – терміново (за тиждень!) розробити державні символи УНР. Так Кричевський створив символіку, яка досі актуальна для України
Вже у 1925 році його, як знавця українського побуту, запрошує ВУФКУ консультувати та оформлювати масштабний фільм «Тарас Шевченко». Згодом він оформить велику кількість фільмів, і навіть дебютує у ролі оператора у 1932 році – стрічка «Шлях вірний».
У червні 1939 року присвоєно (одночасно з братом Федором) ступінь доктора мистецтвознавчих наук. З 1940 р. (також разом із братом) – заслужений діяч мистецтв УРСР.
У 1940 у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.
Після війни Кричевський виїхав з України. Останні 5 років свого життя жив у Каракасі, у столиці Венесуели.
Ось що про нього згадують наприкінці його життя: «Митець, у силу своїх можливостей, брав участь у громадській праці. Читав для української спільноти доповіді про українське церковне мистецтво, українську архітектуру, історію українських килимів та їхню орнаментику. Оформляв сцени та виготовляв декорації для українських вистав. Давав свої поради під час репетицій п’єси «По ревізії», яку готували члени Об’єднання українських жінок у Венесуелі. Хоч був свідомий того, що хвороба не виліковна, Кричевський не піддавався їй, малював і малював, залишаючи за собою картини-шедеври».
Помер у 1952 році від запалення легень, не доживши трохи до 80-річчя. У Каракасі його поховали за українським звичаєм. Через деякий час відбулося перепоховання митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.
Цікава література:
